Конфлікт

Конфлікт в Україні: від спалаху до тупикової ситуації

Нижче наводиться короткий огляд конфлікту в Україні. Починаючи з вуличних протестів у Києві та усунення Віктора Януковича, окреслені різні фази конфлікту в Україні.

Події Майдану

Коли 21 листопада 2013 року український уряд призупинив підготовку до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, протестуючі вийшли на київський Майдан Незалежності. Хоча спочатку вони були невеликого масштабу, протести набрали обертів після жорстоких репресій з боку поліції. Політичні партії, які виступали проти Президента Віктора Януковича та правлячої "Партії регіонів", приєдналися до акцій протесту. Більше того, протестувальники штурмували і, в деяких випадках, захоплювали урядові будівлі у центрі столиці України.

Перші смерті були зафіксовані у кінці січня 2014 року. Загалом в Управлінні Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) повідомили, що під час подій на Майдані загинули 101 протестувальники, 17 представників урядових сил, один кримський татарин і двоє співробітників ГО. Переважна більшість людей постраждала з 18 по 20 лютого 2014 року, коли снайпери цілили у людей на Майдані та навколо нього, тоді як деякі учасники акцій протесту стріляли в правоохоронців.

21 лютого 2014 року між політичною опозицією та Януковичем було досягнуто урегулювання за посередництвом ЄС, що передбачало повернення до Конституції 2004 року та дострокові президентські вибори. Однак кілька фракцій вуличних протестувальників були незадоволені таким результатом і поставили Януковичу ультиматум подати у відставку. Він покинув Київ, після чого парламент проголосував за усунення Януковича від влади і призначив Олександра Турчинова виконуючим обов'язки Президента.

Російська реакція

Незабаром після усунення Януковича невідомі військовослужбовці захопили стратегічні об'єкти та урядові будівлі в Криму - українському півострові в Чорному морі. Пізніше Президент Російської Федерації Володимир Путін визнав цих солдат російськими. 16 березня 2014 року відбувся референдум, за результатами якого 97% учасників висловилися за приєднання Криму до Російської Федерації. Цей референдум суперечив українській Конституції, і переважна більшість країн-учасників Генеральної Асамблеї ООН його не визнали. 

В інших місцях Східної та Південної України почалися антиурядові повстання. Вони сприйняли повалення Януковича як "державний переворот" і вважали, що скасування особливого статусу мов меншин, якими говорять щонайменше 10% населення регіону, вважається дискримінаційним щодо російськомовного населення України. Виконуючий обов'язки Президента Турчинов наклав вето на це рішення парламенту.

Були захоплено урядові будівлі у кількох містах Східної України, а по всьому регіону з’явилися збройні формування. 15 квітня 2014 року виконуючий обов'язки президента Турчинов проголосив для українських збройних сил початок «АТО». Це фактично означало початок війни, яка триває до сьогодні.

Сепаратисти претендували на території двох найбільш східних областей України: Донецької та Луганської, які спільно називають Донбасом. Після незаконних референдумів, проведених 11 травня, їхні лідери проголосили "Донецьку народну республіку" (ДНР) і "Луганську народну республіку" (ЛНР). Насправді, територія, контрольована цими «республіками», обмежується лише частинами відповідних областей, включаючи міста Донецьк та Луганськ.

На дострокових виборах 25 травня 2014 року у контрольованих урядом частинах України Петра Порошенка було обрано Президентом.

Початок війни

Після початку конфлікту на сході України, добровольчі батальйони допомагали або замінювали собою регулярні українські урядові сили, приєднуючись до ланцюга командування. Як повідомляла міжнародна амністія, воєнні злочини вчиняли як  проукраїнські, так і сепаратистські сили. Росію широко звинувачували в озброєнні сепаратистів, що воюють на Донбасі. Більше того, російські громадяни з самого початку конфлікту воювали разом з деякими місцевими сепаратистами. Однак російський уряд наполегливо заперечує пряму участь російських сил у збройному конфлікті та стверджує, що громадяни Росії, які воюють на Донбасі, є добровольцями.

17 липня 2014 року рейс MH17 авіакомпанії Malaysia Airlines, який прямував з Амстердама до Куала-Лумпура, був збитий ракетою, у результаті чого впав на території Донецької області. Усі 298 пасажирів загинули, з них 196 - нідерландці. Спільна слідча група під керівництвом Нідерландів дійшла висновку, що катастрофа сталася внаслідок запуску російської ракети "Бук" з території, яка в той час контролювалась сепаратистами. У відповідь на збиття MH17 були посилені санкції, введені ЄС та іншими країнами проти Росії після анексії Криму.

Катастрофа MH17 стала найбільш шокуючим проявом російської зброї на українську територію влітку 2014 року. Це активізувало зусилля сепаратистів і дозволило їм чинити опір після періоду, коли українські війська відновили контроль над великими містами Донбасу, як Слов’янськ та Маріуполь. Багато важких битв відбулося за стратегічно розташовані об'єкти та міста, а місцеве населення часто опинялося посередині.

Важкі бої та страх переслідування призвели до вимушеного переміщення мільйонів жителів Донбасу та Криму, переважна більшість яких втекла у 2014 році. До 2020 року Міністерство соціальної політики України нарахувало близько 1,4 мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО), тоді як близько мільйона українців оселилися в Росії.

Спроби припинити бойові дії

Спеціальна моніторингова місія Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) була розгорнута 22 березня 2014 року. Місія відстежує кризу в Україні та сприяє діалогу між усіма залученими сторонами. 5 вересня 2014 року в Мінську представники України, Російської Федерації, а також "ЛНР" і "ДНР" підписали угоду про припинення вогню, якій сприяла ОБСЄ. Однак угода була майже відразу порушена, і в січні 2015 року розвалилася після нового наступу сепаратистських сил на підконтрольні уряду території. 12 лютого 2015 року сторони підписали новий пакет заходів щодо реалізації Мінських угод, на цей раз за сприянням Франції та Німеччини.

Незважаючи на те, що Мінські угоди систематично порушуються, лінія зіткнення зміцнилася, і кількість загиблих у війні значно зменшилася з лютого 2015 р. УВКПЛ повідомило про пік 2084 загиблих серед цивільного населення в 2014 році (включно з жертвами MH17), 954 у 2015 році, та 27 у 2019 році.

Дані з УВКПЛ, 29-й звіт про Україну 

До лютого 2020 року кількість жертв серед українських та сепаратистських сил оцінювалася щонайменше 4100 та 5650 відповідно. Однак ці цифри є приблизними підрахунками, тим більше, що публічної інформації щодо жертв серед сепаратистів немає.

Шлях із конфлікту

Мінські угоди продовжують бути основою для врегулювання конфлікту на Сході України. Переговори президентів України, Росії, Німеччини та Франції в Нормандському форматі є платформою для подальшого обговорення цього врегулювання. Після зупинки в 2016 році, Нормандський формат був відновлений у грудні 2019 року за часів новообраного президента України Володимира Зеленського.

Мінські угоди передбачають реінтеграцію непідконтрольних уряду територій на Донбасі зі спеціальним статусом в межах української держави. Центральним кроком у цій реінтеграції є організація вільних та чесних місцевих виборів, що контролюються ОБСЄ. Однак Росія та Україна не доходять згоди про те, на якому етапі в процесі реінтеграції проводити такі вибори. Україна вимагає спочатку відновити контроль над кордоном з Росією, який зараз контролюється сепаратистами, тоді як Росія стверджує протилежне.

Той факт, що частини Донбасу, а тим більше Криму, не перебували під контролем українського уряду з 2014 року, сприяє розбіжності поглядів на новітню історію. У свою чергу, це може стати на заваді вирішенню конфлікту у майбутньому.